Мандруємо Україною

УКРАЇНА - ЯКА ВОНА Є?

 Найбільша країна, що знаходиться в Європі. Країна, що займає 0,41% світової території суші, в якій мешкає 0,85% населення планети та яка приносить 0,20% світового валового національного продукту.

               Територією України пролягав один з найбільших історичних транспортних шляхів — «шлях із варяг у греки» — система річкових шляхів і волоків між ними завдовжки 3 тис. км, що пов’язувала північні землі Давньої Русі з південними руськими землями та Балтійське море з Чорним. Протягом усієї давньої історії Україна-Русь виступала мостом між світами Східної Європи і Давнім Сходом, Європою античною, візантійською і латинською.

                 В Україні, в містечку Рахові, в оточенні мальовничих Карпат знаходиться географічний центр Європи.

                 На території України зосереджена чверть всіх запасів чорнозему на Землі. Країна, яка входить до трійки найбільших постачальників ячменю, є одним з найпотужніших виробників зерна та разом із Францією, Німеччиною та США є одним з найбільших виробників цукрового буряка. Наша країна входить до сімки найпотужніших у світі виробників рослинної олії, свинини, цукру та картоплі.

               В Україні найбільші в світі запаси марганцевої руди – 2,3 млрд т, або близько 11% від усього світового запасу.

                Сотні видатних українців були та залишаються творцями світової історії. Художники та науковці, політики та композитори, актори та письменники – всі вони дають нам можливість за кордоном чи в себе вдома з гордістю сказати: «Я – українець!»

               Українці, а саме конструкторське бюро Антонова, розробили літак із найбільшою у світі вантажопідйомністю — Ан-225 «Мрія». Спочатку він проектувався для транспортування космічних кораблів. Наразі «Мрія» виконує комерційні вантажні перевезення.

               Український «Південмаш» (м. Дніпропетровськ) виробляє найбільш екологічні ракетоносії у світі. За їх допомогою у космос відправляють комерційні вантажі у рамках міжнародного проекту «Морський старт».

             Автор першої в світі Конституції – український політичний і громадський діяч Пилип Орлик. 5 квітня 1710 р. його обрали гетьманом Запорізького війська. У цей же день Пилип Орлик оголосив «Конституцію прав і свобод війська Запорізького». У США Конституцію прийняли в 1787 р., у Франції та Польщі — тільки в 1791 р.

            Перший рамковий вулик винайдено в Україні у 1814 р. Петром Прокоповичем. Україна в останні роки впевнено зберігає місце в трійці світових лідерів з виробництва меду. Випереджаючи країни Європи за обсягами виробництва меду в кілька разів, Україна є одночасно першою в світі з виробництва меду на душу населення (1,5 кг).

            Перша гасова лампа винайдена у м. Львові працівниками аптеки «Під золотою зіркою» Ігнатієм Лукасевичем та Яном Зехом у 1853 р. Того ж року у львівському шпиталі була проведена перша хірургічна операція при освітленні гасовою лампою. Згодом гасова лампа була представлена на міжнародній виставці в Мюнхені, винахід був відзначений там спеціальною грамотою.

            Пабло Пікассо був у захопленні від робіт української художниці Катерини Білокур (1900-1961). Коли в 1954 р. він побачив її роботи на виставці, то сказав, що вони геніальні і порівняв Катерину Білокур з відомою всьому світові художницею Серафін Луіс.

            Одна з найвідоміших у світі різдвяних пісень — це «Щедрик», народна пісня, записана українським композитором Миколою Леонтовичем. Світ знає її як Carol of the Bells або Ring Christmas Bells. На Youtub різні виконання «Щедрика» набирають мільйони переглядів.

                                                               

                                                                    Із дописів інтернет видання ПАНОРАМА 

Київ.

         Існує декілька теорій про заснування Києва. Згідно з археологічними розкопками люди мешкали на київських горах ще в епоху палеоліту, 20–15 тисяч років тому. Честю заснування Києва, свого часу,  наділялись різноманітні племена, тільки не самі слов'яни. Одна з версій, що назва нашої столиці походить від сарматського слова «ківи» – «кам'яні гори». Деякі дослідники називали засновником Міста датського короля Книве. В 948 році, назва Києва, наведена візантійським імператором Костянтином Багрянородним, швидше за все,  від хазарського  Самватас , що означала «верхню фортецю». Засновниками міста вважались і нормани.

            Офіційною ж стала теорія, викладена в несторівській «Повісті минулих літ». «І були три брати: один на ім'я Кий, другий – Щек і третій – Хорив, а сестра їх – Либідь. Сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив на третій горі, яка й прозвалася за іменем його Хоривицею. І побудували місто на честь старшого свого брата, і назвали його Київ». Літопис відомий  з 12 століття, і неодноразово, його зміст ставився науковцями, тому що літописець жив і писав значно пізніше від описаних ним подій. Між тим, дискутуючи з новгородськими колегами, які називали 854 рік датою заснування Києва і презирливо іменували Кия «перевізником», Нестор провів ціле дослідження, присвячене легендарному засновнику. «Деякі ж, не знаючи, кажуть, що Кий був перевізником; був, мовляв, тоді біля Києва перевіз з того боку Дніпра, тому й говорили: "На перевіз на Київ". Коли б Кий був перевізником, то не ходив би він до Царгорода; а сей Кий княжив у роді своєму, і коли ходив він до царя, то, кажуть, що великих почестей удостоївся від царя, до якого він приходив». Правда, будемо чесними, до якого саме царя Кий ходив до Царгорода, Нестор так і не з'ясував, але сам факт поїздки ніби Літописець встановив точно.

              Містом увічнені його засновники в 1982  та 2002 роках Пам’ятниками. Перший споруджено в Наводницькому парку, прямо на набережній Славутича, і є одним з найулюбленіших місць фотосесій молодят. Другий -на  майдані Незалежності.

             Одже, Київ заснований місцевим князем (вождем) Києм у 5 столітті. Підтвердженням цього є ще одне історичне джерело - легенда з вірменської «Історії Тарона» (8 століття), згідно якої, саме у 5–6 століттях, крім окремих поселень, пристані і місця торгу, на київських горах виникає укріплення, власник якого (швидше за все ним був Кий) бере під свою руку торговельні потоки, пізніше названі «Шляхом з варяг у греки».

              Колиска міста - гора Замкова (450 на 200 м, найвища точка – 80 м над рівнем Дніпра) ще з бронзового віку була заселена людьми. Саме тут і розташовувалося місто Кия, до того як князь переселився на більш широку Старокиївську гору. Замкова (вона ж Киселівка, Фролівська), з крутими, практично стрімкими схилами являла собою ідеальне місце для невеликого дитинця, який контролює всі навколишні землі. Це прекрасно усвідомлювали і наступні господарі краю. Тут будували замок литовські і польські володарі у 14–17 століттях. Пізніше на горі було організовано кладовище для подолян і мешканців Флорівського жіночого монастиря. З 40-х по 90-ті роки 20 століття на Замковій розташувалася вишка і радіостанція, що глушила сигнали підступних ворожих радіоголосів. Нині гора широко відома легендами, які розповідають про її мешканців, склепом, що, за чутками, популярний серед любителів темних сил та язичницьким капищем, присвяченим божеству Ярилу. Сьогодні –це старовинне серце Києва не має жодної будівлі і сприймається як святиня величної столиці України.

            Гора Старокиївська довгі століття виконує роль центру політичного та суспільного життя Києва. На кожному кроці тут історичні місця.

Контури фундаменту Десятинної церкви, першої кам'яної церкви Київської Русі (будівництво завершили у 996 році). Князь Володимир Святославич виділив для цього храму десяту частину своїх доходів, звідси походить її назва. Зруйнований храм монголо-татарами у 1240, а в 1842 році побудована нова Десятинна церква, абсолютно в іншому стилі, ніж її попередниця. Цей храм знищений у 1928 році, у розпал антирелігійної боротьби. І тільки туту можна відчути енергетику тисячолітнього храму, пройшовшись уздовж його фундаменту.

400-річна липа Петра Могили (1635), посаджена митрополитом в честь спорудження невеликого храму на місці Десятинки. Також, вважають, що дерево набагато старше і є ровесником першої церкви.

Залишки валів та ровів, що оточували дитинець граду Кия з фундаментом  князівського палацу (10 століття), що імовірно належав самій княгині Ользі. Національний музей історії України (1937–1939), один з найбагатших «будинків муз» по всій країні, місце, де можна познайомитися з минулим Києва, Київської Русі та України. А біля його стін копія язичницького капища, виявленого ще в 1907–08 роках археологом Вікентієм Хвойкою.

Пам'ятний камінь з написом «Звідки є пішла земля руська?», поставлений на початку 1980-х, до 1500-річчя Міста. Автор – архітектор Авраам Мойсейович Мілецький, який брав участь у розробці «обличчя» площі Слави та Пейзажної алеї.

Пейзажна алея, що прокладена за місцем розташування ще одного валу стародавнього Києва. Алея стала в останні роки найулюбленішим місцем відпочинку киян і гостей Міста.

Старовинне урочище Гончарі-Кожум'яки, яке сьогодні забудоване новими будівлями, є місцем, де у часи засновників Міста селилися різні ремісники (що увічнено в назві урочища) і яке фігурує в легенді про Микиту Кожум’яку, що боровся зі Змієм. Нинішня назва головної вулиці урочища – Воздвиженської – з'явилася у 18 столітті після побудови Хрестовоздвиженської церкви – храму, де хрестили маленького Михайла Булгакова. Народився майбутній Майстер також тут, на Воздвиженській. Нині – «аристократичний» мікрорайон елітної нерухомості. З гарними, ніби пряниковими, будиночками.

Гора Щекавиця (172 м над рівнем моря), названа на честь одного із засновників Міста. Вона відома одним з найбільших міських некрополів – цвинтарем, заснованим ще у 8–9 століттях (згідно з легендою десь тут спочиває Олег Віщий). У 1772 році тут організовано київське центральне кладовище, яке працювало аж до 30-х років 20 століття, незважаючи на переповнення цвинтаря. Зараз від некрополя залишилися лише горбки та зруйновані надгробні плити. Також гора відома необладнаним оглядовим майданчиком з кутом огляду 270° і мечеттю Ар Рахма – першою мечеттю Міста.

Андріївський узвіз - ущелина, що споконвіку полегшувала шлях з Гори на Поділ. Є також версія, що спуск виник лише в 17 столітті, після знищення перемички між Уздихальницею та Замковою горами. Спуск – абсолютно унікальна вулиця, родина Булгакова і Турбіних, місце численних вернісажів, щоденних виставок народних умільців, що двічі на рік стає ярмарком майстрів з усієї країни. Увінчана чарівною Андріївською церквою, що відтіняється містичним замком Річарда. Вулиця театрів, музеїв, затишних кав'ярень і арт-галерей. Найбільш київська вулиця, яка повною мірою здатна порадувати гостей справжньою київською атмосферою, що все рідше трапляється в нових районах Міста.

Поділ, місце, де людина мешкала з часів кам'яного віку, але до 9 століття, швидше за все, поселення виникали рідко і хаотично – повені і зсуви не дуже сприяли впевненому осілому життю. Археологи впевнені в регулярному заселенні «Низини» з 887 року, і відтоді Поділ стає невід'ємною частиною Міста. Ремісники, торговці та інший люд, що селився поближче до Дніпра та до річки Почайни, що протікала буквально біля підніжжя Старокиївської гори і відігравала в Древньому Києві не меншу роль, ніж Славутич. Ця повноводна і бурхлива річка, що витікала з оболонського озера і впадала в Дніпро в районі сучасної Поштової площі, поруч з колоною Магдебурзького права, була справжньою годувальницею городян. А також місцем хрещення киян Володимиром. Почайна залишалася з нами довгі століття, зникнувши як річка в середині 19 століття, після серйозної зміни гідрорежиму Дніпра. Подол радує безліччю церков, серед яких найдавніша – Свято-Іллінська церква, скоріш за все перший храм Київської Русі. Тут розташована будівля Києво-Могилянської академії, річковий вокзал, набережна Дніпра.

Джерело – Igotoua – Туристичний гід Україною

 ДИВО ПРИРОДИ -КАРСТОВІ ПЕЧЕРИ     

                Тернопільська земля  приховує в своїх надрах величезне кам’яне царство, яке  досі залишається таємним підземним світом, закритим для людини. Вчені вважають, що на Тернопільщині поки що відкрито лише одну п’яту усіх печер. Більшість з них утворились сотні тисяч, а то й мільйони років тому. Давнє Сарматське море своїми хвилями майстерно відшліфувало їх стіни і в далеких та глибоких лабіринтах можна натрапити на скелет невідомого сміливця, що наважився порушити спокій і чари карстових печер.

Печера Млинки

           В селі Залісся Чортківського району на мандрівників чекає печера Млинки. Колись тут добували гіпс і перемелювали його у млині. Звідси й назва. Печера Млинки відома насамперед не розмірами, а своєю неповторною красою. Це найдовша горизонтальна гіпсова печера України (протяжність ходів – близько 40 кілометрів). У своїй незайманій природі печера досі зберігає дивовижну первозданну красу. Від найменшого світла стіни виблискують кришталем. Білосніжними, сірими, коричневими кристалами вторинного гіпсу.                                                                                                                                                                       Тут часто проводять регіональні та всеукраїнські змагання зі спелеології.

Печера Перлина

           В селі Крутилів Гусятинського району красою кам’яних перлин дивує печера Перлина. Печера знаходиться недалеко від річки Збруч і належить до заповідника «Медобори». Це єдина на Поділлі вертикальна печера, яка утворилася шляхом вимивання вапнякових порід водою. Перлина є таким собі колодязем серед лісу, який має 27 метрів у глибину. Недавно до входу добудували арку і печера стала виглядати, ніби житло фантастичних істот із казки. Насправді ж тут живуть кажани, а люди спускаються рідко.                                                                                                                                                                                  Свого часу, у вузьких важкодоступних ходах печери були знайдені ванночки з печерними перлинами. Вони мають переважно кольор слонової кістки, білі, або жовтуваті горошини від 5 до 18 мм в діаметрі, що утворились із кальциту. Залежно від внутрішніх природних умов. перлина може утворюватися за сотні або й тисячі років.

Печера Кришталева

          Неподалік села Кривче Борщівського району, близько 20 мільйонів років тому, утворилась печера Кришталева. Печера Кришталева входить до десятка найбільших печерПланети.                                                                                                                                                        На стінах печери повно кристалів вторинного гіпсу. Ці кристали навіть мають свої назви – це і Голова буйвола, і Змія, і Сова, і Лисиця, і Барабан (який видає звуки, якщо по ньому вдарити). Кристали переливаються  всіма  кольорами веселки, якщо на камінь потрапляє світло..                                                                                                                                                     У воєнні роки в печері ховалися загони українських повстанців, тому що, саме сотником УСС Вадимом Гутковським, Кришталева була вілкрита у до воєнні роки..

Печера Вертеба

            Поблизу села Більче-Золоте Борщівського району знайшли печеру Вертеба. Довжина ходів Вертеби – 134 кілометри. Первинні білі, як сніг, алебастрові стіни, сьогодні, вже у чорному кольорі, тому що породи «закоптилися».від факелі та вогнищ.                                                                                                                                                                     Печеру Вертеба вважають місцем прадавнього житла людей. Тут було знайдено багато предметів, які залишились від трипільців. Вчені датують ці речі 5 тисячами років. Сьогодні печера є єдиним в Україні музеєм трипільської культури. У великій залі оформлено красиву діораму, яка розповідає про культуру трипільців.                                                         Тут, як і у багатьох інших печерах, свого часу переховувались вояки УПА, які не тільки переховувались тут, але й друкували листівки з інформацією про війну. (Було знайдено 2 друкарських машинки і папір).

Печера Оптимістична

                Біля села Королівка Борщівського району розташована печера, яка прославила Україну на весь світ. Печера Оптимістична потрапила в Книгу рекордів Гіннеса як найдовша серед всіх гіпсових печер на Землі. Сумарна довжина ходів перевищує 230 кілометрів. Кажуть, печера утворилась вимиванням порід підземними водами ще 14 млн років тому.

              Найбільший скарб Оптимістичної – вторинні мінеральні утворення, що зростали у підземних порожнинах протягом десятків тисяч років. Тут можна побачити багато гіпсових кристалів різноманітної форми та кольору, а ще кальцитові геліктити, що нагадують морські корали, а за кольором можуть бути жовтими чи навіть рожевими. У печері є питна вода. Кілька невеличких озер, площа найбільшого з яких 82 метри.                                                            У печері Оптимістична відкрили перший в Україні музей скульптур, експонати якого виліплені із глини, знайденої на дні.

Підземні води України.

У водопостачанні України широко використовують підземні води. Їх будова досить складна – це ґрунтові води — верхній, безнапірний, поверх та артезіанський, напірний, поверх, який складається з кількох водоносних горизонтів, що утворюють кілька самостійних артезіанських басейнів.

Ґрунтові води (іноді їх називають підґрунтовими) — це перший від поверхні постійний водоносний горизонт. У територіальному розподілі ґрунтових вод спостерігається зональність, яка виявляється в глибині залягання, мінералізації та хімічному складі вод. У зоні мішаних лісів України ґрунтові води мають гідрокарбонатно-кальцієвий склад і залягають близько до денної поверхні на глибині 3-4 м і вище, сприяючи заболоченню поліських земель. У лісостеповій зоні їх мінералізація становить 2 г/л., а, глибина залягання ґрунтових вод зростає до 6-15 м. В степу мінералізація підвищується до 8-10 г/л з глибиною залягання - 10-20 м. Цю воду використовують як питну і для зрошуваня сільськогосподарських угідь. Основна проблема такої води – забруднення.

Артезіанська вода залежать від геологічної будови, і тому при гідрогеологічному районуванні враховується геологічна структура земної кори.

         Підземні води також розрізняють за ступенем мінералізації. Так виділяють - прісні (до 1 г/л), мінералізовані (до 5 г/л) та розсоли (понад 50 г/л).

         Прісні води в Україні залягають н глибині від 50-100 м до 900 м. Глибше, як правило, майже не зустрічаються.

Гідрогеологи (А. Бабінець, К. Маков, Ф. Руденко) виділяють на території України сім основних гідрогеологічних регіонів: Дніпровсько-Донецький артезіанський басейн, Волино-Подільський артезіанський басейн. Причорноморський артезіанський басейн, область тріщинних і пластово-порових вод Українського кристалічного щита, область пластово-тріщинних вод Донецької складчастої споруди, область пластово-тріщинних вод Карпатської складчастої системи, область карстово-тріщинних вод Кримської складчастої системи.

В Дніпровсько-донецький артезіанський басейн, що знаходиться в межах Дніпровсько-донецької западини, зосереджена майже половина всіх експлуатаційних запасів підземних вод України. Основні водоносні горизонти зосереджені в юрських, крейдових і палеогенових відкладах. Тут зона прісних вод досягає потужності 350-500м. Підземні прісні води басейну використовують для водопостачання Чернігівської, Сумської, Харківської, Полтавської, Київської областей і м. Києва.

Волино-Подільський артезіанський басейн, що знаходиться на захід від Українського кристалічного щита і займає всю західну частину України, крім Карпат, зосереджена майже четверта частина всіх прісних експлуатаційних ресурсів України. Водоносні горизонти пов'язані з силурійськими, девонськими, юрськими, крейдовими, палеогеновими і неогеновими відкладами і залягають на глибині 600-800 м.

В Причорноморському артезіанському басейні зосереджено близько 10 % підземних прісних вод України. Водоносні горизонти сформувалися у крейдових, палеогенових і антропогенових відкладах. Підземні води цього басейну використовують для водопостачання Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької областей та Кримської автономії.

Гідрогеологічна область тріщинних і пластово-порових вод Українського кристалічного щита вміщує близько 5 % експлуатаційних ресурсів прісних вод країни. Водоносні горизонти тут зосереджені в невеликій товщі осадочних відкладів крейди, палеогену, неогену і антропогену та в тріщинах кристалічних і метаморфічних порід докембрію і продуктів їх вивітрювання. Глибина залягання цих вод досягає переважно 60-70 м. Підземні води Українського щита використовують Житомирська, Вінницька, Київська, Черкаська, Кіровоградська і Запорізька області.

Гідрогеологічна область Донецької складчастої споруди в основному зосереджені в осадових відкладах крейдового і карбонового періодів і  недостатньо забезпечена прісними підземними водами.

Гідрогеологічна область пластово-тріщинних і пластових вод Українських Карпат сформувалися у флішових відкладах крейди і палеогену Карпат, в неогенових і антропогенових відкладах Передкарпатського прогину та в неогенових і антропогенових відкладах Закарпатського прогину.

Гідрогеологічна область карстово-тріщинних вод Кримської складчастої системи мають незначні запаси. Вони включають в себе  карстові води юрських вапняків Головного пасма Кримських гір, води неогенових відкладів Внутрішнього і Зовнішнього пасма, артезіанські води неогенових і антропогенових відкладів Альмінської та Індоло-Кубанської передгірних западин

Мінеральні води України.

Циркулюючи у верхніх шарах земної кори, підземні води розчиняють мінерали і збагачуються хімічними елементами, що входять до їх складу. Вони розчиняють також гази земних надр. У результаті складних процесів взаємодії води, порід і газів формуються мінеральні води, які мають біологічно активні властивості, здатні благотворно впливати на людський організм.

         На базі мінеральних вод України функціонує 20 санаторіїв, 25 водолікувальних закладів та понад 50 підприємств, які щорічно розливають понад 600 млн пляшок лікувальних і столових вод.

            Найбільш багатими на лікувальні мінеральні води є Українські Карпати. Це вуглекислі води: Поляна квасова, Свалява, Лужанська, що у Закарпатській області, води нафтуся та хлоридно-сульфатно-натрієві – Трускавецька, Моршинська, що у Львівській області. Лікувальні води типу "нафтуся" відкрито в Хмельницькій області, де розвивається курорт Сатанів. Радонові мінеральні води поширені переважно на Українському кристалічному щиті й використовуються в м. Хмельнику Вінницької області, Білій Церкві й Миронівці Київської області та у Приазов'ї. На мінеральній воді "миргородській" базується курортом України в Миргороді Полтавської області. Березівський курорт у Харківській області використовує воду гідрокарбонатно-магнієво-натрієвого складу. Її також використовують як столову мінеральну воду. Досить різноманітні мінеральні води Криму, які використовуються в містах Євпаторії, Феодосії, Саках, на Керченському півострові.

 АСКАНІЯ-НОВА.

          Асканія-Нова — справжнє диво не лише Приазов’я, а й усієї України. Це найстаріший степовий біосферний заповідник планети та найбільша європейська степова заповідна територія. У тутешніх екосистемах налічується більше 500 видів вищих рослин і понад 3 тисячі видів тварин. У 1984 році рада ЮНЕСКО внесла Асканію до списку еталонних територій планети.

         Засновником заповідника Асканія-Нова вважається нащадок німецьких колоністів, барон Фрідріх Фальц-Фейн. У 1898 році Фальц-Фейн першим у світі вилучив з господарського використання частину своїх угідь та оголосив про відкриття заповідника. Із майже 5 тис га загальної території помістя, залишилось лише 3 тис га орних земель. За перші 25 років йому вдалося привезти сюди кенгуру, страусів, австралійських ему та тибетських яків. І вперше у світі сюди доправили коней Пржевальського.

             Наступники барона Фальц-Фейна продовжили справу і в 1919 році Асканія-Нова отримала статус народного заповідного парку, а наприкінці 20-х років тут організували центр сільськогосподарської та екологічної науки. У 30-х роках на території заповідника створили Всесоюзний інститут акліматизації та гібридизації.

             Сучасна територія заповідника розділена на три великі частини: Північну, Великий Чапельський Під та Південну. Також в Асканії-Новій є зоологічний та дендрологічний парки, науковий музей, ботанічний сад та орнітопарк. Величезна територія заповідника займає 330 тис га. Тут можна пересуватись пішки чи автомобілем у супроводі спеціалістів. 

             Зоопарк Асканії на час свого заснування вважався зоопарком майбутнього, адже тварини тут живуть в умовах дуже наближених до дикої природи.

             Асканійський дендропарк створений у безводному степу, практично непридатному для вирощування деревних рослин. Саме тому парк нерідко порівнюють з оазисом у пустелі.

              Великий Чапельський Під — обгороджена ділянка заповідного степу площею 24 тис га. Тут більшу частину року перебувають табуни диких копитних тварин на вільному випасі: коні Пржевальського, бурчеллові зебри, різні види антилоп, зебр тощо. 

              На території Чапельського Поду мешкає найчисленніша у світі група коней Пржевальського. Тварини з’явились тут у 1899 році.Тварини з’явились тут у 1899 році. Коні Пржевальського унікальні тим, що вони надзвичайно адаптовані до життя у дикій природі.

              Вражають своїм різноманіттям птахи, що гніздяться на території заповідника, або зупиняються тут під час сезонних міграцій. Тут є білі та чорні лебеді, фламінго, журавлі, сірі куріпки, степовий орел. У вольєрах живуть африканські страуси, ему, нанду, дрохви, фазани, павичі, папуги тощо. У заповіднику збереглись коричневі огари — вид, занесений до Червоної книги України. В Україні їх залишилось 32 пари. 

             Арборетум — колекційний фонд дендрологічного парку, де знаходиться більше 700 видів деревних рослин. Для того, щоб створити високорослим рослинам сприятливі умови у степовій зоні, кожне деревце під’єднали до системи водопостачання. Зрошення проводиться чотири рази на рік.

               На сьогодні у штаті заповідника 273 працівники. Науковців з них – лише 18. Віктор стверджує, що тільки підтримуючи науку можна зберегти такий український природничий скарб, як Асканія-Нова.

 КАМЯНА МОГИЛА.

Кам’яна Могила, або The Stone Tomb – унікальна пам’ятка геології і археології світового значення.

                Кам’яна могила – це пагорб, схожий на могилу, обкладену велетенськими каменями. Камені ці химерної форми, вони лежать на «подушці» із жовтого піску, що іскриться золотом під промінням сонця неподалік Мелітополя у Запорізькій області.

               В Україні «могилами» називають усі великі пагорби, у яких навіть ніхто ніколи не був похований. Учені вважають Кам’яну Могилу природним утворенням. Вони кажуть, що коли 14-12 мільйонів років тому тут було Сарматське море, яке займало територію сучасних Чорного, Азовського та Каспійського морів, тут була пісковикова мілина. Море пішло, запанувала пустеля. З’явилися червоно-бурі глини, які містили залізо та марганець. Згодом тут утворилася впадини річки пра-Молочної, води якої проходили вглиб землі, а оксиди заліза та марганцю виходили на поверхню, утворюючи кам’янисту породу. Так поступово виник на цьому місці пісковиковий моноліт. У період танення Дніпровського льодовика на півночі «велика вода», стікаючи на південь, утворила долини річок. Внаслідок природного поглиблення русла річки Молочної величезний острів опинився на поверхні долини. Під дією води та вітру первинний щит піщаника розколовся, а його уламки сповзли по піску – виник своєрідний кам’яний пагорб. З часом, під дією вітру та води, плити набули дивовижних форм та обрисів. Сьогодні на багатьох з них можна побачити відбитки молюсків Сарматського моря. Однак це не хаотичне нагромадження плит, а кам’яний панцир, у якому утворилися гроти та печери, які виявилися дуже зручними для стародавніх людей і для здійснення ними обрядів своїх древніх культів.

                   Височенний пісковиковий пагорб у своїх гротах і печерах приховує тисячі петрогліфів – наскельних малюнків стародавніх людей, які жили і кочували в приазовських степах багато тисячоліть тому. Це єдине місце в світі, де на невеликій площі зосереджені малюнки, датовані від епохи пізнього палеоліту до середньовіччя (20-16 тисячоліття до н.е. – 11-13 століття н.е)

                    Багато людей вважають Кам’яну Могилу «місцем сили» і відчувають її потужну енергетику. Сюди приїжджають отримати зцілення, загадати бажання, зарядитися позитивними емоціями. Представники різноманітних енергетичних практик, язичники, уфологи, біоенергетики – усі вважають це місце «своїм», таким, «що надає силу». Це підтвердив один із найвищих тибетських лам із Непалу лінії Карма Каг’ю, Рінпоче Лопон Цечу, який відвідав Кам’яну Могилу влітку 1995 року. І це не дивно, бо ще 20 тисяч років тому люди почали проводити тут релігійні обряди, встановлюючи через них, як вони вважали зв’язок з усім живим і неживим, з Природою і Космосом. Кам’яна Могила стала святилищем для древніх жителів приазовських і причорноморських степів, а кожен грот пам’ятки відігравав роль своєрідного вівтаря, де проводилися обрядові дії і жертвопринесення.

                     Кам’яну могилу можна прирівняти до деяких відомими у світі місцин. Якщо говорити про наскельний живопис, то багато аналогій малюнкам Кам’яної Могили з різних епох можна знайти у таких відомих об’єктах культурної спадщини, як Тамгали (Казахстан), Валь-Камоніка (Італія), Леванто, Альтаміра, Сьєга-Верде (Іспанія), Гобустан (Азербайджан), Богуслен (Швеція), Альта (Норвегія) та інші. Кам’яна Могила виконувала функції «світової гори», як Олімп у Стародавній Греції. Вона як природний утвір, давніша за Стоунхендж, єгипетські піраміди та всі зікурати (східчасті культові споруди Межиріччя) Сходу. Цей степовий пагорб, ця The Stone Tomb – це своєрідна модель Світу з відображенням сутності космічного устрою, тобто вхід у нижній, потойбічний світ. Кам’яна Могила – це своєрідний храм, який об’єднує три світи – небесний, земний та підземний. Й цю роль пісковиковий пагорб виконував багато тисячоліть. Кам’яна Могила – храм нашої загальнолюдської культури й духовності, який зберігся на півдні України, де зосереджені не тільки петрогліфи й живописні рисунки – міфологемні твори, а й збережені перші зразки писемності, які свідчать про високу культуру наших пращурів. Все, чим ми сьогодні володіємо, чого ми досягли у добу технічного прогресу, було закладено у ту глибоку давнину.

                  Написи Кам’яної могли вважають підтвердження зв’язку з індоаріями. Наприкінці 4–3-го тисячоліття до нашої ери на землях південно-східної Європи – від Дунаю до Уралу – розселились індоіранці, які входили до групи індоєвропейських народів і називали себе аріями. У Північному Приазов’ї представники Ямної культури були носіями індоарійських мов. У гротах і печерах Кам’яної Могили відображено складний комплекс вірувань та звичаїв ямних племен. Серед численних лінійно-геометричних петрогліфів зустрічаються і найдревніші писемні знаки. Один з дослідників The Stone Tomb, засновник і перший директор заповідника Борис Михайлов під час вивчення та інтерпретації малюнків побачив багато аналогій різноманітних сюжетів та персонажів з всесвітньовідомою Ріґведою: дракон Врітра, зображення людських рук і стоп, коні й собаки, Древо Життя та інше. А культ биків і корів, що був одним з основних у багатьох прадавніх народів (Індія, Єгипет, Вавилон, Крит, Греція), яскраво відображено у гроті Бика.

               У музеї первісного мистецтва Національного історико-археологічного заповідника «Кам’яна Могила» зберігається унікальна колекція експонатів з історії жителів південних степів від епохи пізнього палеоліту до часів бронзи і середньовіччя. Через цю колекцію можна простежити історію людства – від появи перших малюнків і розвитку наскельного живопису. Особливе місце у колекції посідають петрогліфи Кам’яної Могили. Кожен у них бачить своє, але науковий факт, що образи тварин, які залишили для нас стародавні мисливці, скотарі і землероби – це не лише свідчення про те, яким був світ кілька тисячоліть тому, а й підтвердження здатності стародавньої людини до творчості і передачі інформації. Але головна таємниця Кам’яної Могили полягає у тому, що на тлі безкрайнього степу вона була і є лише невеличкою піщинкою і при цьому впродовж багатьох тисяч років вона була святилищем для різних і, здавалося б, таких далеких народів та продовжує ним бути.

Більше тут: https://willbeua.com/cities/starshe-za-piramidi-i-stounkhendzh-mistse-sili-taiemnitsi-kamianoyi-mogili-foto_3349/
© Все буде Україна

НАЦІОНАЛЬНЕ ДЕРЕВО

 В 2011 році Міністерством екології та природних ресурсів проводився всеукраїнський конкурс Національне дерево України за результатами якого було визначено найстаріші, відомі, історичні, видатні і естетично цінні дерева України.

            У номінації «Найстаріше дерево України» (вік дерева повинен перевищувати 1000 років) було визнано:

• 1 місце — 2000-річна Маслина Геродота.
• 2 місце — 1700-річна Фісташка Біберштейна.
• 3 місце — 1300-річний Дуб Чемпіон.

Маслина Геродота. Обхват стовбура при землі 8,80 м, висота 12 м. Росте в нижній частині Верхнього парку Нікітського ботсаду. Незважаючи на солідний вік, дерево продовжує плодоносити.

Фіста́шка Біберште́йна. Обхват стовбура 10,32 м, висота 12 м. Фісташка - найстаріша в Криму. Це найтовще дерево в Україні. Росте  у Верхньому парку Нікітського ботсаду. Має 8 великих гілок-стовбурів.

Дуб Чемпіо́н. Окружність стовбура 9,6 м, висота — 30 м. Є одним з найстаріших дубів України. Зростає в селі Стужиця, що у Великоберезнянському районі Закарпатської області

            У номінації "Меморіальне дерево України» (зв'язок дерева з відомою історичною особою, а також наявність легенд, популярність дерева в народі)

• 1 місце — 800-річна Липа Богдана Хмельницького.
• 2 місце — 1000-річні Дуби Тараса Шевченка.
• 3 місце — 1000-річний Дуб Максима Залізняка.

Ли́па Богда́на Хмельни́цького 1.Обхват стовбура 7,30 м, висота 15 м. Є найстарішою липою України. Росте у Золочівському районі Львівської області. За легендою він відпочивав під нею восени 1648 року. На липі повішено дві ікони.

Ли́па Богда́на Хмельни́цького  2. Обхват 8 м (подвійний стовбур), висота 33 м. Зростає в старому саду на околиці села Денисів Козівського району Тернопільської області. За переказами, 12 травня 1651 під нею відпочивали козаки на чолі з Богданом Хмельницьким після битви з поляками в районі с. Денисів.

Липа Б. Хмельницького  3. Розташована на території Збаразького району Тернопільської області, с. Нижчі Луб'янки. У 1649 р. під нею зупинявся на відпочинок Богдан Хмельницький перед штурмом Збаразького замку.

Дуби́ Тараса́ Шевче́нка - три дуба віком понад 1000 років, що ростуть у селі Будище в яблуневому саду Шевченківського сільськогосподарського коледжу (колишня садиба пана Енгельгардта). За переказами, у дуплі одного з них Тарас ховав свої малюнки.

Дуб Шевченка-1. Обхват стовбура 8,40 м. Висота 20 м.

Дуб Шевченка-2. Обхват стовбура 7,50 м. Висота 25 м..

Дуб Шевченка-3. Обхват стовбура 8,50 м. Висота 20 м.

Дуб Максима Залізняка. Широта обхвату його стовбура становить 9 метрів, висота — 30 м. Це найбільше дерево в Україні та одне з десяти найбільших дерев у Європі. Росте на південному схилі Кириківського яру за селищем Будою Чигиринського району Черкаської області. За переказами  Максим Залізняк разом з гайдамаками, спочивав та проводив наради на цьому місці за часів Коліївщини.

               У номінації «Історичне дерево України» (зв'язок дерева з важливою історичною подією, а також наявність легенд, популярність дерева в народі)

• 1 місце — 700-річний Запорізький дуб.
• 2 місце — 1000-річний Юзефінський Дуб.
• 3 місце — 600-річна Золота липа.
• 3 місце — 200-річний Мигдаль «Героїчна оборона Севастополя».
• 3 місце — 120-річний Дуб Франца Йосифа.

Запорíзький дуб - пам'ятка первісних дубових пралісів Подніпров'я. Росте у місті  Запоріжжя. Ще в 1970-х спеціалісти вважали, що дуб у розквіті сил. Він плодоносив раз на два роки, даючи до чотирьох центнерів жолудів. Однак в 1990-х дуб майже весь зсох і оголився, живою залишилася лише одна гілка. 2001 року біля цього дуба відкрито історико-культурний центр «700-річний Запорізький дуб».

Юзефи́нський дуб.  Його обіймище становить 7,90 м, висота до 20 м. Дуб розташований неподалік від села Глинне Рокитнівського району, на території пам'ятки природи — урочища «Юзефинська Дача». За місцевими переказами, Юзефинський дуб є свідком походів на древлянські землі київського князя Ігоря 945 року та княгині Ольги та навіть має відповідне прізвисько «Дуб князя Ігоря». років.

Золота́ ли́па. Зростає в місті Бучачі Тернопільської області.

Мигдаль «Героїчна оборона Севастополя». Обхват 1,19 м, висота 4 м. Росте на Малаховому кургані в Севастополі, Крим. Єдине дерево, яке вціліло тут після кривавих боїв Другої Світової війни.

Дуб Фра́нца Йо́сифа. Обхват дерева 3,10 м, висота 25 м. Розташований  на околиці міста Моршин Львівської області. За переказами наприкінці ХІХ століття під дубом відпочивав імператор Австро-Угорщини Франц-Йосиф I.  Поблизу дуба знаходяться 98 могил солдатів, полеглих у боях Першої світової війни.

          У номінації «Естетично цінне дерево України» (оригінальний, казковий, чудернацький вигляд дерева, який викликає у людей зачарування і натхнення, його неповторність, його цінність як елемента ландшафту)

• 1 місце — 900-річний Дуб Ґрюневальда.
• 2 місце — 1300-річний Суничник Єни.
• 3 місце — 250-річна Княжа яблуня.
• 3 місце — 800-річний Монастирський дуб.

Дуб Ґрюневальда. Стовбур цього дерева має обіймище 7 метрів та висоту 20 метрів. Це найстаріший дуб Києва. Знаходиться в Конча-Заспі,  на території санаторію «Жовтень».  Названий на ім'я німецького художника XV—XVI століття М. Ґрюневальда, який писав казкові та фантастичні дерева.

Суничник Єни. Обхват стовбура 4,50 м, обхват стовбура над землею 7 м, висота 10 м. Росте на горі Ай-Нікола в районі сел. Ореанда, Крим. Дерево має 10 великих гілок. Суничник названий на честь кримського географа професора В. Г. Єни, який знайшов і описав дерево в 1964 і 1973 рр. Це найстаріший суничник в Криму.

Яблуня-колонія. Зростає у вигляді куща, який за площею займає близько 10 соток. У яблуні давно вже немає її первісного материнського стовбура, а налічують близько 15 стовбурів-гілок, що приросли до землі. Віття нахиляється до землі і пускає коріння, коли один із стовбурів відмирає. Так яблуня продовжує собі життя. Набравшись сил, вже не гілки, а дерева піднімаються знову догори, рясно вкриваючись квітками навесні і червоно-білими, приємними на смак яблуками восени. Розташована в місті Кролевці Сумської області.

Монастирський дуб. Обхват стовбура 7,0 м. Висота 40 м. Дерево знаходиться в Коропському районі Чернігівської області в Мезинському національному парку,  поблизу Рихлинського чоловічого монастиря біля печер.