Великий шовковий шлях виник у ІІ столітті до нашої ери і з’єднував Китай з містами Ферганської долини. Протягом багатьох віків він слугував головною транспортною артерією між Сходом і Заходом. Шовковий шлях проіснував до епохи Середньовіччя.
Основна частина Великого шовкового шляху пролягяла пустельними територіями Азії, що ускладнювало умови пересування. Для перевезення вантажів використовувались пристосовані до таких подорожей і витривалі до нестачі води верблюди. Відсутність води на більшій частині маршрутів караванів змушували використовувати додаткових верблюдів для її перевезення, що ще більше додавало незручностей. Тому геніальні винахідники давнини, вважають, що це були китайські інженери, спорудили «сардоби» - колодязі в яких накопичувалась вода з атмосфери пустелі.
Конструкція колодязів, складена з каменю і мала декілька отворів по периметру, формою нагадувала шатер. Давні інженери взяли за основу вихрову циркуляцію атмосферного повітря, що потрапляв під шатер колодязя через отвори. В середині гаряче повітря охолоджувалось і по стінкам споруди стікало в отвір на дні «сардобу». Колодязі під шатром мали досить велику глибину, щоб зберігати прохолоду.
«Сардоби» будували через кожні 12-15 км торговельного шляху. Вони здатні були забеспечити водою до 200 верблюдів.
Окрім цієї дороги, є ще два менш відомі шовкові шляхи. Один з них починався в провінції Сичуань перетинав провінцію Юаньнь і тягнувся до північних теренів Бірми, а далі, потім через річку Брахмапутра до кордонів Індії і уздовж узбережжя найбільшої річки Індії – Гангу до Іранського нагір'я. Насправді цей щлях сформувався дещо раніше ніж сухопутний шовковий шлях.
Немає коментарів:
Дописати коментар